УВІРЯ́ТИ1 (ВВІРЯ́ТИ), я́ю, я́єш, недок., УВІ́РИТИ (ВВІ́РИТИ), рю, риш, док., діал. Вірити. Не увіриш, поки сам не зміриш (Номис, 1864, № 6831); — І ви зараз увірили, що я маю з ним якісь ближчі зносини! (Фр., II, 1950, 333).
УВІРЯ́ТИ3 див. ввіря́ти.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 368.