УГОДИ́ТИ (ВГОДИ́ТИ), джу́, диш, док., кому, на кого, рідко. Те саме, що догоди́ти. Десять разів угодиш, а одинадцятий не вгодиш — і все твоє пропало (Укр.. присл.., 1963, 81); Як добру жінку не любити, Що чоловікові уміє угодити?! (Бор., Тв., 1957, 179); — На вас, тату, як мені здається, нічим не вгодиш! — насупився Тимофій (Стельмах, II, 1962, 31).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 377.