УДА́РНИК1, а, ч.
1. Частина затвора вогнепальної зброї, признач. для розбивання капсуля патрона під час пострілу. Павло націлився й вистрілив. Цокнув ударник (Багмут, Служу Рад. Союзу, 1950, 47).
2. Деталь, спеціальне пристосування в механізмі, інструменті, за допомогою якого здійснюється удар з певною метою. Бувало, що зіпсується на міні ударник або вчиниться хімічна реакція в гримучім живім сріблі капсуля. Візьмуть розриватися тоді міни на пароплаві (Ю. Янов., II, 1958, 33); Щоб привести вогнегасник в дію, його знімають із стіни й ударяють загостреним кінцем об підлогу. Ударник розбиває склянку з сірчаною кислотою і вона стикається з содою (Уроки.. хіміка, 1956, 44).
3. розм. В оркестрі — виконавець партій на ударних інструментах.
4. Боєць військового підрозділу, призначеного завдати вирішальний удар по ворогові.
УДА́РНИК2, а, ч. Активний учасник соціалістичного змагання і руху за комуністичну працю, передовик виробництва. Ті, хто оголосив себе ударником або підписав договір на соцзмагання, закликали присутніх наслідувати їх приклад (Шовк., Інженери, 1948, 262); Я хочу ударником буть, як і ти, бо світять нам зорі одної мети (Сос., І, 1957, 448).
Уда́рник комуністи́чної пра́ці — передовий учасник масового руху трудящих СРСР за комуністичне ставлення до праці, за створення матеріально-технічної бази комунізму й виховання людини комуністичного суспільства. На ряді підприємств ударники комуністичної праці становлять переважну більшість працюючих (Ком. Укр., 6, 1975, 64).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 386.