УДА́ЧА, і, ж. Позитивний, бажаний результат чого-небудь, щасливий збіг обставин для когось; успіх. Удачею Турн ободрився (Котл., І, 1952, 240); Удача під Кумейками, на Говтві і Стариці зав’язала їм [полякам] очі; не бачили вони, що наокруги їх діється, і в голову собі не клали, яке лихо стереже (Стор., І, 1957, 367); — Оце так рибина! — вирвалось у Костянтина. — Ще не було нам такої удачі! (Стельмах, І, 1962, 435); Козаки робили набіги на татарські й турецькі володіння на Азовському й Чорному морях і в разі удачі захоплювали добру здобич (Іст. СРСР, І, 1956, 150); // Творча знахідка, досягнення в праці. Письменницька робота надзвичайно складна, творча. Тут можливі і свої удачі, здобутки, можливі і невдачі, зриви (Рад. літ-во, 3, 1966, 14).
◊ Про́бувати уда́чі див. про́бувати.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 391.