УДОВО́ЛЕНО (ВДОВО́ЛЕНО). Присл. до удово́лений 2. Визначивши так докладно, поведіння [поведінку] панни Мані, пан директор виймає папіросу з кишені, закурює і вдоволено розглядає гостей (Мак., Вибр., 1954, 24); Він [о. Олександер] вдоволено засміявся й погладив свою бороду, на яку я не міг уже дивитись (Мик., Кадильниця, 1959, 57); Коваль потер вдоволено свої широкі важкі долоні (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 33).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 396.