УДОСТО́ЮВАТИСЯ (ВДОСТО́ЮВАТИСЯ), ююся, юєшся, недок., УДОСТО́ЇТИСЯ (ВДОСТО́ЇТИСЯ), о́юся, о́їшся, док.
1. чого. Одержувати високу оцінку, нагороду, звання і т. ін. Якого розквіту досягла українська радянська література, можна бачити вже з того, що багато хто з-поміж наших письменників удостоївся звання лауреата (Тич., III, 1957, 308); Дев’ятнадцятирічним юнаком він [М. М. Боголюбов] став кандидатом, а ще через два роки — доктором математики і удостоївся Міжнародної премії Болонської академії наук (Знання.., 1, 1968, 10).
2. чого або з інфін., а також без додатка. Одержувати що-небудь як знак поваги, прихильності, схвалення тощо; заслуговувати. Іван IV похований у схимі — чорному чернецькому одязі, якого удостоюються лиш ченці, що повністю зреклись світського життя (Рад. Укр., 6.II 1964, 4); Врешті скінчила [повість], прочитала в товаристві, удостоїлась похвали (Л. Укр., V, 1956. 131); // ірон., жарт. Одержувати який-небудь знак уваги, але зверхньої, поблажливої або недоброзичливої. — Я вас не бачив, Свириде Яковлевичу. — Де там було побачити! Дрібний в очах став. Голова запаморочилась: адже на бричці самого Варчука удостоївся прокататися. Це ж честь яка! (Стельмах, II, 1962, 376); — Ти що, закоханий? — А хіба я не маю на це права? — Ага! Нарешті! Хто ж це удостоївся, Ольга, чи учорашня практикантка? (Собко, Срібний корабель, 1961, 85).
◊ Удосто́юватися (удосто́їтися) че́сті — заслуговувати повагу, шану, яка виявляється у якихось вчинках, діях і т. ін. Кращі колективи художньої самодіяльності палаців культури і робітничих клубів удостоюються честі виступити на його [Запорізького телетеатру народної творчості] сцені (Роб. газ., 8.VII 1977, 4); Три письменники удостоїлись честі побачити столицю в перший же день її визволення від гітлерівських загарбників (Ю. Янов., V, 1959, 168).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 398.