УДОСТО́ЄНИЙ (ВДОСТО́ЄНИЙ), а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до удосто́їти. Радою Академії Шевченко був удостоєний звання некласного художника (Корн., Разом із життям, 1950, 8); Комуністична партія і Радянський уряд високо оцінюють роботу голів колгоспів. Багато з них удостоєні урядових нагород (Хлібороб Укр., 1, 1967, 21); // удосто́єно, безос. присудк. сл. Незабаром у житті моєму трапилися такі події, про які ніяк не можу не розповісти. Мене було обрано депутатом Верховної Ради Союзу РСР. А трохи пізніше удостоєно високої нагороди — Героя Соціалістичної Праці (Є. Кравч., Сердечна розмова, 1957, 174).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 398.