УДУ́ШЛИВИЙ, а, е.
1. Із жарким, перегрітим повітрям, насиченим випарами; душний, задушливий. Випав удушливий день саме серед гарячої пори жнив (Мирний, II, 1954, 269).
2. Який не дає дихати, перешкоджає диханню, душить. Ціла хмара густого удушливого нафтового сопуху лягла на Борислав, немов убожество і недоля придавили його своїми широкими грудьми (Фр., І, 1955, 160); Уже Івась залився удушливим кашлем; а Карпо знай верга жменями сміття, знай віє його по хаті (Мирний, І, 1954, 270).
3. перен. Який давить, пригнічує. Я міг би вирватися з удушливої, поліцейської держави в «цивілізований світ», яким малювалась мені тоді Швейцарія (Козл., Сонце.., 1957, 90).
4. Який хворіє на астму; який буває у хворого на астму. І справді він був з виду страшний: з кривим оком, нечистим лицем і удушливий (Григ., Вибр., 1959, 199).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 399.