УЗВИ́ШШЯ, я, с.
1. Гора, височина, будь-яке підвищення на місцевості. Всміхається з узвишшя дітям Кобзар, мов світоч, над Дніпром (Тер., Щедра земля, 1956, 12); Хвилясто здіймалися лагідні київські узвишшя, порозрізувані спадистими ярами (Загреб., Диво, 1968, 84); Перед невеликим узвишшям, густо присипаним снігом, Максим став і зняв шапку (Рибак, Час.., 1960, 239); // Спеціально зроблене підвищення (поміст, постамент, майданчик і т. ін.). На узвишші кам’янім, Мов живий, — товариш Ленін (Мур., Хороші сусіди, 1948, 51); На узвишші серед собору поставили гробницю (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 23).
2. рідко. Простір високо над землею. В позахмарах сонце, там літак проліта, Летючи співає з синього узвишшя (Ус., Дорогами.., 1951, 53).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 405.