УЗГО́ДЖЕННЯ, я, с.
1. Дія за знач. узго́дити і узго́дитися. Комуністична дисципліна праці і ставлення до неї виникає на основі поєднання і узгодження інтересів окремих трудівників з інтересами всього суспільства (Ком. Укр., 12, 1969, 38); Особливої уваги комуністи країн соціалістичної співдружності надають узгодженню позицій у розв’язанні актуальних проблем сучасності (Наука.., 1, 1971, 7); Дієприкметник поєднується з означуваним словом (іменем) шляхом його узгодження в роді, числі та відмінку (Сучасна укр. літ. м., II, 1969, 298).
2. грам. Зв’язок слів у реченні, при якому залежне слово ставиться в такому ж роді, числі та відмінку або в такій же особі, в яких стоїть підпорядковуюче слово.
∆ Зворо́тне узго́дження див. зворо́тний.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 406.