УКОРО́ЧЕНИЙ (ВКОРО́ЧЕНИЙ), а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до укороти́ти. Одноокий Сергій.. прикладає до вузькуватого напівоглухлого вуха вкорочені машиною кінчики пальців (Стельмах, І, 1962, 112); * Образно. «Чого нав’яз?» — говорила вся його постать, якось зразу вкорочена і ствердла (Коцюб., II, 1955, 191).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 420.