УКРИ́ТИЙ (ВКРИ́ТИЙ), а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до укри́ти. Посеред двору на сіні, на килимі, укритий баранячим кожухом, хропів Тарас (Довж., І, 1958, 222); Укрита людом там була Внизу гора зелена, А вище всіх Роберт стояв, У ніг його знамена (Л. Укр., I, 1951, 360); Деревця молоді, укриті білим пухом, Тихенько сплять над Волгою в снігу… (Забашта, Вибр., 1958, 128); Поле було вкрите густою пеленою диму (Кочура, Зол. грамота, 1960, 299); Широкий вигін перед сільрадою, вкритий буйним зеленим споришем, стелився привабливим.. килимом (Коцюба, Нові береги, 1959, 380); На кінчику його носа, вкритого ластовинням, виступило дві крапельки поту (Донч., І, 1956, 71); Гуцулка, горда тим, що вона мати, порядна жінка, газдиня, з мало укритим презирством поглядала на опришківську любаску (Хотк., II, 1966, 166); * У порівн. Весна. Садочки зацвіли, Неначе полотном укриті (Шевч., II, 1963, 171).
2. у знач. прикм., рідко. Прихований; таємний. В його плаксивім голосі і в тім щохвиля повторюванім «паночку» жандарм добачав укритий насміх (Фр., II, 1950, 30); [Неріса:] Вже я ж не танцівниця. [Антей:] Хіба ж то мало — бути в нашій хаті укритим скарбом, але дорогим, таким, що й цезар ліпшого не має? (Л. Укр., III, 1952, 431).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 424.