УМІ́ЛО (ВМІ́ЛО). Присл. до умі́лий. Учитель.. такий симпатичний, так просто і вміло обходиться з учениками, що ми всі, хоч незнайомі з ним, дуже його любимо (Л. Укр., V, 1956, 403); Підскакували колеса, щохвилини була загроза перекинутись. Та вміло правила кіньми Софія (Шиян, Вибр., 1947, 8); Бересток легко розколюється на четвертинки, і Тимофій уміло починає витісувати з них ніжки (Стельмах, II, 1962, 34).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 440.