УМІ́ШУВАТИ1 (ВМІ́ШУВАТИ), ую, уєш, недок., УМІСИ́ТИ (ВМІСИ́ТИ), ішу́, і́сиш і УМІША́ТИ (ВМІША́ТИ), а́ю, а́єш, док., перех.
1. док. тільки уміси́ти. Місячи, доводити до готовності (тісто, глину, замазку і т. ін.). * Образно. Захарко так умів чоловіка умісити, як тісто (Григ., Вибр., 1959, 152); // Місячи, додавати що-небудь. * Образно. На греблі колони, Як пам’ять дерзань, Як пам’ятник гордої сили. А скільки пісень, Таврійських світань В бетон ви навіки вмісили?! (Нагн., Пісня.., 1949, 123).
2. док. тільки уміша́ти, рідко. Добре перемішувати якусь масу.
УМІ́ШУВАТИ2 див. вмі́шувати1.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 440.