УОСТА́ННЄ, присл., рідко. Те саме, що воста́ннє. Ще два тижні тому він уостаннє керманичував [кермував] (Фр., IV, 1950, 384); [Микита:] І ти, місяцю, зрадив мені? ..Світи ж, світи, зраднику, уостаннє, а там ..заховайся за хмари!.. (Кроп., І, 1958, 117).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 453.