УП’Я́ЛИТИ (ВП’Я́ЛИТИ), лю, лиш; мн. уп’я́лять; док., перех., в кого — що, у сполуч. зі сл. очі, погляд, зір. Довго або пильно, уважно вдивлятися. — І ти не бачилася більше з ним? — спитала я. — Ні. Лише три рази стрітилася. Розминаючись, уп’ялив на мене очі (Коб., І, 1956, 528); [Семен:] Про це не можна забувати, Параско. — Параска схопилася й вп’ялила очі в Семена (Галан, І, 1960, 508).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 471.