УПЕ́ВНЕНІСТЬ (ВПЕ́ВНЕНІСТЬ), ності, ж.
1. Усвідомлення своєї сили, своїх можливостей. В його поведінці поступово зникли деяка запобігливість і острах, а натомість з’являлась горда рішучість, упевненість (Гончар, III, 1959, 201); Робітники ідуть. Послухай їхні кроки. Яка упевненість в ході швидкій гримить (Сос., Поезії, 1950, 306).
2. Тверде переконання в чомусь, щодо чогось, віра в кого-, що-небудь. Нестерпно уразливим був цей раптовий перехід від надії, майже впевненості, до краху (Донч., V, 1957, 511); — В медичній школі мене вчили за і всяких умов поводитися з хворими так, щоб ні на секунду не зникала в них упевненість у своєму одужанні (Шовк., Людина.., 1962,185); Він, дійсно, після вчорашніх балачок з паровозним майстром, що не приховував свого скептичного ставлення до цього удосконалення, втратив попередню упевненість і на запитання сина.. розвів руками (Панч, II, 1956, 470); Суворов сам безроздільно вірив у перемогу і свою віру та упевненість умів прищепити кожному офіцерові, кожному солдатові (Добр., Очак. розмир, 1965, 329).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 456.