УПОКО́ЮВАТИСЯ (ВПОКО́ЮВАТИСЯ), о́ююся, о́юєшся, недок., УПОКО́ЇТИСЯ (ВПОКО́ЇТИСЯ), о́юся, о́їшся, док., заст.
1. Віддаватися повному спокою, відпочинку; // Заспокоюватися. Од щирих слів любої жінки серце його впокоювалось (Мирний, II, 1954, 253).
2. Умирати. Я ж кажу, що якби устав хто-небудь з дідів наших, що годів сімдесят як упокоївся, то і не пізнав би.., не розібрав би, де город самий (Кв.-Осн., II, 1956, 309); Упокоївся кандидат на кошового Запорозької Січі від кулі з власного його нагана (Вишня, І, 1956, 274).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 465.