УПОРЯ́ДНИК (ВПОРЯ́ДНИК), а, ч.
1. Той, хто організовує, влаштовує що-небудь. Впорядники вистави можуть їх [інсценівки] скорочувати, збільшувати, заміняти іншими (Вас., III, 1960, 274).
2. Той, хто створює що-небудь (збірник, словник і т. ін.), систематизуючи, складаючи, підбираючи в певному порядку якийсь матеріал. Рукописні збірники пісень XVII-XVIII століть зробили велику послугу нашій фольклористиці. Це, по суті, найперші фольклорні записи, а їх упорядники — перші записувачі (Нар. тв. та етн., 2, 1961, 63); При аналізі словників дожовтневого часу слід пам’ятати, що словники укладають живі люди, отже, на їх роботі позначаються не тільки суб’єктивні смаки та уподобання, а й класові, групові інтереси та симпатії — і виниклий на грунті цих інтересів та симпатій світогляд упорядників (Рильський, IX, 1962, 125).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 467.