УПОТІ́ТИ (ВПОТІ́ТИ), і́ю, ї́єш, док. Спітніти, покритися потом. Употів [сотник], ніби у гарячій бані (Кв.-Осн., II, 1956, 201); Мати з меншою дочкою шнурували корсет, силкувались, аж впотіли, а корсет все-таки не сходився (Н.-Лев., III, 1956, 42); — Хху! аж употів, бігаючи, — і, вийнявши хусточку з кишені підрясника, кілька раз промокнув [піп] собі шию (Тич., І, 1957, 248).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 467.