УПРАВЛЯ́ТИ1 (ВПРАВЛЯ́ТИ), я́ю, я́єш, недок., УПРА́ВИТИ (ВПРА́ВИТИ), влю, виш; мн. упра́влять; док., перех., розм.
1. Виконувати, завершувати якусь роботу, справу; надавати кому-небудь належного вигляду, задовольняти його потреби; доводити до ладу що-небудь. — Таточку-голубчику, — сказала Галочка, як увійшов батько, управивши батраків, — се мені навдивовижу! (Кв.-Осн., II, 1956, 318); Добре хлопці наші скоро Все управили проворо [проворно], Змія зараз там забили (Манж., Тв., 1955, 213); Потім зайшов [Гордій] у конюшню — коня вправив (Головко, II, 1957, 323).
2. Збирати (урожай). Коситься легко… за день і управили ті п’ятдесят, чи що, десятин (Сл. Гр.); Свою нивку швидко вправили.. Захар з Грицьком, Павлом взяли коси, подалися знов до хазяїнів (Горд., Чужу ниву.., 1947, 256).
3. діал. Обробляти (землю).
УПРАВЛЯ́ТИ2, я́ю, я́єш, недок., ким, чим і без додатка.
1. Спрямовувати діяльність, роботу кого-, чого-небудь; бути на чолі когось, чогось; керувати. Щоб управляти, треба мати армію загартованих революціонерів-комуністів, вона є, вона називається партією (Ленін, 42, 1974, 246); Почули голос виразніше, І він Енею так сказав: — Енею годі вже журитись, Од його має розплодитись Великий і завзятий рід; Всім світом буде управляти, По всіх усюдах воювати, Підверне всіх собі під спід (Котл., І, 1952, 155); Одна з найважливіших переваг соціалізму — можливість.. науково управляти виробництвом (Роб. газ., 14.I 1976, 2).
2. Користуючись кермом та іншими регулюючими пристроями, спрямовувати рух, хід, роботу чого-небудь. Біля паровозної топки вже зчинили бійку солдати: як управляти паровозом? Куди повертати ручку? (Довж., І, 1958, 40); Іванові дуже хотілося бути робітником, стояти біля пилорами або управляти машиною (Чорн., Визвол. земля, 1959, 18); // Спрямовувати хід якогось процесу, впливати на розвиток, стан чого-небудь. — Наша молодь прагне опанувати мистецтвом управляти природою, перетворювати її!.. (Гончар, Зустрічі.., 1950, 6).
УПРАВЛЯ́ТИ3 див. вправля́ти1.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 469.