У́ПРЯЖ, і, ж.
1. Сукупність предметів для запрягання коней, волів, оленів та ін. тварин. Мужики ставали з плугами.. й поправляли упряж на конях (Март., Тв., 1954, 98); Мчали санки, покрикували візники, тендітно дзвеніли дрібні дзвіночки на упряжі (Збан., Сеспель, 1961, 258); Врозтіч метнулися коні, порвали — сполохані — упряж; Нарізно мчать без дороги і порвані віжки лишають (Зеров, Вибр., 1966, 321); // перен., розм. Про важку, здебільшого примусову працю, службу. — Я затягнувся, так сказати, в своїй канцелярійній упряжі (Фр., VII, 1951, 214); // Спосіб запрягання. Упряж для волів на всій території [України] була ідентична — ярмово-війова. Один з її різновидів — упряж бовкуном, що призначалася для одного вола (Нар. тв. та етн., 5, 1975, 65).
2. зал. Зчіпний пристрій у вагонах.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 470.