УПІЗНАВА́ТИ (ВПІЗНАВА́ТИ), наю́, нає́ш, недок., УПІЗНА́ТИ (ВПІЗНА́ТИ), на́ю, на́єш, док., перех.
1. Виявляти в кому-, чому-небудь когось знайомого або щось знайоме. — Іду вулицею, зустрічають мене, впізнають, розпитують, де пробував (Коцюб., І, 1955, 143); Чепіга безсило присів на покривлені дерев’яні східці біля ганку і завмер, дивлячись на жінку, — він упізнавав і не впізнавав (Жур., Вечір.., 1958, 370); З-за розірваних хмар викотився місяць, і лісничий упізнав місцевість (Донч., IV, 1957, 118); Він щось крикнув, махнувши рукою. Я упізнав голос Богдана (Ю. Янов., II, 1958, 124); До шатра зайшов сухий, чорний і закурений козак, в якому тяжко було упізнати Півня (Панч, Гомон. Україна, 1954, 325); // по чому. Розпізнавати кого-, що-небудь за якоюсь ознакою. Степан впізнавав людей по голосу, перекидався жартами (Вол., Сади.., 1950, 21); Юрко по очах впізнав ту дівчину, що водила його кругом озера в лісі (Н.-Лев., III, 1956, 295); Іван Остапович не забарився прибути. Я упізнав його одразу по довгих вусах (Минко, Повна чаша, 1950, 162);// Знаходити, виявляти в кому-небудь або в собі вже відомі звички, риси вдачі і т. ін. Русевич не впізнавав Наринського. Раніш директор неодмінно розпитав би про все.. А сьогодні йому вистачило коротенького повідомлення про остаточний результат (Шовк., Інженери, 1956, 163); Я сам себе не впізнавав, як починав із своїм словом до виборців звертатись (Тич., III, 1957, 71).
Не [мо́жна] впізна́ти кого, чого — хтось (щось) дуже змінився (змінилося). Сімнадцять років тому король Зігмунд III переніс сюди з Кракова столицю і свою резиденцію, і а того часу Варшаву не можна було впізнати (Тулуб, Людолови, І, 1957, 6); Зараз не впізнати наших сіл, змінився їх зовнішній вигляд. Виросли нові чудові школи, будинки культури, кінотеатри (Ком. Укр., 11, 1969, 32).
◊ Свої́х не впізна́єте (не впізна́єш і т. ін.) — уживається як погроза. — Ага! Тікаєте! — Душа Яреськова наливається лютою радістю. — Не втечете! Ми вам дамо залізниці! Своїх не впізнаєте! (Гончар, II, 1959, 123).
2. тільки док. Одержати правдиве уявлення про кого-, що-небудь. Коли мене друг не жаліє І чинить образи страшні, То звідки я можу впізнати, Хто друг, а хто ворог мені? (Крим., Вибр., 1965, 241); // Виявити, відкрити. Батько ніколи не пестив Терезку, хіба тоді, коли повертався з дороги, а вона вже спала. Терезка, впізнавши цю батькову звичку, завжди прикидалась, що спить, коли він відмикав своїм ключем двері (Томч., Готель.., 1960, 219).
3. Розкривати щось невідоме за допомогою здогаду. — Зараз я не маю свідка. Він залишився десь за дверима і, коли я вийду — буде впізнавати по мені, що зі мною було і що я говорив без нього (Ю. Янов., І, 1958, 184).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 460.