УРЧА́ТИ, чу́, чи́ш, недок. Видавати або утворювати несильні переливчасті звуки низького тону. Хлопцеві незручно було лежати, подушка заважала вільно дихати і він урчав (Грим., Син.., 1950, 171); * Образно. Черемош, як приборканий звір, ледве чутно урчав під ногами (Мур., Бук. повість, 1959, 31).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 483.