УРІВНОВА́ЖУВАТИ (ВРІВНОВА́ЖУВАТИ), ую, уєш, недок., УРІВНОВА́ЖИТИ (ВРІВНОВА́ЖИТИ), жу, жиш, док., перех.
1. Робити рівним чому-небудь за вагою, зводити до рівноваги. Ядро будь-якого елемента несе позитивний заряд.. Навколо рухаються електрони, від’ємний заряд яких ніби врівноважує позитивний заряд ядра (Наука.., 12, 1956, 4); — А що як спробувати врівноважити шпиндель? — несподівано сам себе питає вголос Петро (Донч., VI, 1957, 348).
2. перен. Доводити до відповідності з чим-небудь, зрівнювати у якому-небудь відношенні. Стільки широких обов’язків не можна сполучити і врівноважити (Л. Укр., III, 1952, 684); // Заспокоювати, доводити до нормального стану. Яремченко зрозумів, що жартом не доймеш дівчини, що треба якось іншим способом урівноважити її, може, добрим ласкавим словом, а може, логікою фактів… (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 54); — Давайте цигарки запалимо. Це врівноважує нерви (Хижняк, Невгамовна, 1961, 39).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 478.