УСКУБНУ́ТИ (ВСКУБНУ́ТИ), ну́, не́ш, док., перех.
1. Узявшись за що-небудь, схопивши щось, різко смикнути. В ставочку Пліточка дрібненька Знічев’я зуздріла на удці черв’яка, І так була раденька! Ну, дейко! до його швиденько! То збоку ускубне, То спереду поцупить (Г.-Арт., Байки.., 1958, 80); Марина погладила його [цуценя], ускубнула трохи за вухо, потягла за хвіст, і вони подружили (Сенч., Опов., 1959, 345); // Смикнути за волосся, пір’я і т. ін. Дивився, як там Лев здиха,.. Ніхто його вже не боїться, Усяк безпечно йде дивиться; Хто схоче — добре ускубне За вражий чуб його зубами (Гл., Вибр., 1957, 41); Нудно стає [Василеві], коли сестра його чим забавиться, — він підлізе до неї та або ущипне стиха, або ускубне (Мирний, IV, 1955, 71).
2. Висмикуючи, скубучи, узяти частину чого-небудь. А зимою разів скільки сінця вскубну та воликам підложу (Барв., Опов.., 1902, 307).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 489.