УСМІ́ХНЕНИЙ (ВСМІ́ХНЕНИЙ), УСМІ́ХНУТИЙ (ВСМІ́ХНУТИЙ), а, е. Який усміхається, усміхнувся. Та сама бричка, що вполудне одвозила заплакану стару німку до залізниці, привезла увечері скромно усміхнену молоденьку панну Зоню (Л. Укр., III, 1952, 647); Славко ступав за нею широкими кроками. Вона всміхнена, а він сумний, нахмурений (Март., Тв., 1954, 232); Зашарена, усміхнена, стояла вона напереді, перебираючи запаску пальцями, і дійсно, було на що залюбуватися (Хотк., II, 1966, 15); // З усмішкою, який криє в собі усмішку. Вона окинула о. Нестора лукаво всміхнутим поглядом (Фр., VII, 1951, 39); Щасливий, як ніколи, Галаганчик сидів за столом поряд з матір’ю, дивився на її обличчя, на усміхнені очі (Донч., VI, 1957, 112); З дзеркала визирає бадьоре, помолоділе радісно всміхнене обличчя (Шовк., Інженери, 1956, 359).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 491.