УСПОКО́ЮВАТИ (ВСПОКО́ЮВАТИ), юю, юєш, недок., УСПОКО́ЇТИ (ВСПОКО́ЇТИ), о́ю, о́їш, док., перех., заст. Заспокоювати (у 1-3 знач.). Отой твердий, здоровий сон дівчини почав звільна вспокоювати й паню Олімпію (Фр., VII, 1951, 8); — Я ж не мав заміру зробити вам прикрість… — говорив я далі, силкуючись успокоїти зворушену дівчину (Коб., III, 1956, 40); — А хіба ж давно були інакші люди? — перебив озлоблений Петро. — Но-но-но-но, — успокоював Гриць, — не за тебе байка, а за других (Март., Тв., 1954, 59); Він думав, мислив, умудрявся,.. Як Турна-ворога побити, Царя Латина ускромити І успокоїти народ (Котл., І, 1952, 253).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 494.