УСПІ́ШНІСТЬ, ності, ж.
1. Абстр. ім. до успі́шний; наявність успіхів у чомусь. На куртці [Івана] — значок за успішність в стрільбі (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 8); Нам приклади свідчать рясні й красномовні: Поспішність — успішності ворогом є, В ній те, що здається досягненням зовні, Недоліком внутрішнім часто стає (Перв., II, 1958, 358).
2. Ступінь засвоєння учнями знань, навиків. — У списку зазначено, яка успішність кожного в школі і хто яке навантаження виконує (Ів., Вел. очі, 1956, 92); В Марка сяяли очі.. — Це ось свідоцтво, що я закінчив дев’ятий клас на «відмінно», а це похвальна грамота за гарну успішність (Козл.,Весн. шум, 1952, 80).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 494.