УСТА́В1, у, ч.
1. заст. Правила поведінки, розпорядок життя. В чужий монастир з своїм уставом не ходи (Номис, 1864, № 9605); // Зведення правил діяльності чого-небудь (цеху, школи і т. ін.). Нас [ложкарів] раптом оцей цеховий устав підрізав (Фр., II, 1950, 136); Перший шкільний устав, видатний пам’ятник української педагогічної думки XVI ст., мав пункт про необхідність виховувати в дітей любов до батьківщини і рідної мови (Літ. Укр., 17.Х 1967, 4).
2. рідко. Те саме, що стату́т 1. Прочитає [Тоня] на стенді напіврозмиті дощем слова: «Воїн! Виконуй Устав бездоганно, сміливо і чесно!» І ці слова, хоч адресовані і не їй, торкнуть і в її душі якусь раніш не торкану струну… (Гончар, Тронка, 1963, 317).
УСТА́В2, у, ч., лінгв. Один з типів письма в старовинних грецьких, латинських і слов’яно-руських рукописах, за яким кожна літера виписувалась окремо, відірвано від сусідніх, прямо і чітко. Найдавнішою з книг, що збереглися до наших часів, є «Остромирове євангеліє» ..Це рукопис великого формату (в аркуш), писаний крупним письмом, так званим уставом, і прикрашений кольоровими малюнками та узорними заставками (Іст. укр. літ.. І, 1954, 27).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 495.