УСТАВЛЯ́ТИ1 (ВСТАВЛЯ́ТИ), я́ю, я́єш, недок., УСТА́ВИТИ (ВСТА́ВИТИ), влю, виш; мн. уста́влять; док., перех.
1. Ставити, поміщати що-небудь десь, на чомусь. Уставили [люди] шість відер води рядком перед Стрибогом (Март., Тв., 1954, 138); // Ставлячи, густо покривати щось.
2. розм. Спрямовувати кудись, на кого-, що-небудь (погляд, очі). Всі [жінки] стали сумні-мовчазні, а найбільше Параска. Уставила вона свої чорні очі у землю і наче закам’яніла (Мирний, IV, 1955, 103); Пантелеймон Демцюк змовк, вставивши кудись своє єдине око (Цюпа, Назустріч.., 1958, 103).
3. заст. Запроваджувати (у 1 знач.), установлювати. Пильно до праці взялися тірійці: ті мури мурують.. Треті суди уставляють, сенат та уря́ди найвищі (Зеров, Вибр., 1966, 233); Заверховодили пани Польські в Гетьманському.. Василь Семенович у себе й прийоми царські уставив (Мирний, II, 1954, 108); Усю землю розбила [княгиня Ольга], уставила волості, погости (Скл., Святослав, 1959, 54).
УСТАВЛЯ́ТИ2 див. вставля́ти1.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 496.