УСТО́ЯНИЙ (ВСТО́ЯНИЙ), а, е.
1. Який устоявся (див. усто́юватися). По лицю, як.. вітерець на встояному ставку, лягли брижі смутку (Ле, Міжгір’я, 1953, 228); Знайомий вібруючий висвист снаряда розітнув вечорове встояне повітря (Гончар, III, 1959, 403).
2. перен. Який остаточно визначився, сформувався. Звертаючись до мотивів і прийомів народної творчості, до встояних національних форм, він [П. Тичина] дуже рідко використовує їх в готовому, незмінному вигляді (Поезія.., 1956, 88).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 501.