УТАМО́ВУВАТИ (ВТАМО́ВУВАТИ), ую, уєш, недок., УТАМУВА́ТИ (ВТАМУВА́ТИ), у́ю, у́єш, док., перех.
1. Переборювати, стримувати, припиняти вияв якого-небудь почуття або відчуття. Сліз не можу втамувати, щасливих, гордих сліз… Все гладжу плечі [сина] (Сос., II, 1958, 471); Він ніяк не міг втамувати тремтіння (Бойч., Молодість, 1949, 35); Втамовуючи страх, Василько ішов між ними [жандармами] вперед (Турч., Зорі.., 1950, 78); // Ослабляти, заглушати. Йшла [Надія], спотикаючись, мало не бігла. І хотілося йти ще швидше, немов це могло хоч трохи утамувати той біль (Баш, Надія, 1960, 88).
2. Задовольняти голод, спрагу і т. ін. Утамувала левиця жагу, із джерела напившись (Зеров, Вибр., 1966, 323).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 505.