УТЕ́КА (ВТЕ́КА), и, ж., заст. Утеча. Я з його уст дізналася, що мій батько три місяці по моїй утеці вмер (Фр., IV, 1950, 369); — Ой боже мій! знов забила мені памороки оця біганина та оці втеки, — крикнула баба Ганна з воза (Н.-Лев., VII, 1966, 206).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 507.