УТЕ́КЛИЙ (ВТЕ́КЛИЙ), а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до утекти́. Утеклий кріпак; // у знач. ім. уте́клий, лого, ч.; уте́кла, лої, ж. Людина, яка втекла. Там [у дніпрових плавнях] від ярма, а то й від плахи Утеклий захисту шукав (Рильський, III, 1961, 143); Хтось приніс чутку, що втекла була вчителькою (Загреб., Шепіт, 1966, 101).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 507.