УТИ́ЛЬ, ю, ч. Непридатні для вжитку речі, які можна використати як сировину (металевий брухт, ганчір’я, папір і т. ін.). Ми були і чорноробами, і вантажниками, і збирачами утилю (Жур., Звич. турботи, 1960, 39); — Тепер шукаю чоловіка, щоб збирав тим конем утиль, заготовлювачем нашим був (Кучер, Трудна любов, 1960, 254).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 509.