УТИ́РИТИ1 (ВТИ́РИТИ), рю, риш, док., перех., розм. З силою кинути в щось. [Ничипір:] Нечиста сила на все підводить. Чи випив там чоловік чарку, чи не випив, а вже воно тебе втирить у калюжу (Гр., II, 1963, 564).
&́9671; Ути́рити о́чі в кого — що — втупити очі. Ганя, погонич, наймичка і сам Ясь втирили очі в золоті башти, колони (Н.-Лев., І, 1956, 161).
УТИ́РИТИ2 (ВТИ́РИТИ), рю, риш, док., перех., фам. Украсти.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 510.