УТИ́СКУВАТИ1, ую, уєш і УТИСКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., УТИ́СНУТИ, ну, неш; мин. ч. ути́снув, нула, ло і ути́с, ла, ло; док., перех. Піддавати утиску. — Хіба не багатії вас [бідних] утискають? Хіба не вони тягнуть вас на суди? Хіба не вони зневажають ваше добре ім’я..? (П. Куліш, Вибр., 1969, 140); — До Нехльоди заяву пиши. Так, мовляв, і так. Бідняка утискують, неправильно розкладку [продподатку] роблять (Шиян, Баланда, 1957, 151); Стрілецькі начальники з дворян, утискували стрільців і примушували їх працювати в своєму господарстві (Іст. СРСР, II, 1957, 5); Справжнім демократичним ладом є тільки той лад, який не боїться утиснути мізерну меншість ледарів і дармоїдів (Еллан, II, 1958, 249).
УТИ́СКУВАТИ2 див. втиска́ти1.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 510.