У́ТЛИЙ, а, е. Те саме, що ву́тлий. Утлу шлюпку кидало з хвилі на хвилю, несамовито жбурляло в прірву (Кучор, Голод, 1961, 264); — За вівцями походити днину нелегко, а ще коли не дуже ситий і одежина на тобі утла. Звісно, батрацьке щастя… (Гжицький, Опришки, 1962, 133); Левантина хоч і була собі утла й тендітна, але не боялася ніякої праці (Гр., II, 1963, 260).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 515.