УТОВКТИ́1 (ВТОВКТИ́), вчу́, вчеш, док., перех. Потовкти в належній мірі. І син, і невістка, було, її усе лають, то за молоко, що десь ділось, то за пшоно, що не добре втовкла (Барв., Опов.., 1902, 369).
УТОВКТИ́2 див. втовкти́1.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 515.