УТОЛО́ЧУВАТИ (ВТОЛО́ЧУВАТИ), ую, уєш, недок., УТОЛОЧИ́ТИ (ВТОЛОЧИ́ТИ), очу́, о́чиш, док., перех.
1. Те саме, що витоло́чувати. Коні втолочили траву (Сл. Гр.); Вдерлися у село поганці-фашисти. Розграбували артіль, корів під ніж пустили, молоденький садок танками втолочили (Літ. Укр., 4.V 1962, 4).
2. Тиснучи, вдаряючи, ущільнювати яку-небудь масу; вирівнювати, утоптувати якусь поверхню. Закинув [Сенько] назад землю в викопану ямку, убив, утолочив і пригладив (Фр., VIII, 1952, 294).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 515.