УТРАПЛЯ́ТИ (ВТРАПЛЯ́ТИ), я́ю, я́єш, недок., УТРА́ПИТИ (ВТРА́ПИТИ), плю, пиш; мн. утра́плять; док.
1. Знаходячи правильний шлях, опинятися там, де потрібно. — І я просто-таки цією стежкою потраплю до міста? — спитав знов козак, постоявши. — Просто втрапите (Вовчок, І, 1955, 316); — Схочете, заходьте, Катре, — разом тоді поїдемо.. Катря подякувала, сказала, що зайде. Бо сама й до станції, мабуть, не втрапить (Головко, II, 1957, 381); Їхали вони довго, ще більше крутилися та петляли, все ніяк не могли втрапити, куди треба було (Збан., Сеспель, 1961, 246).
2. тільки док., перев. з інфін., розм. Змогти, зуміти зробити що-небудь так, як треба; знати, як учинити. — А що, Федоре, панів куме! — ледве ворочаючи язиком, вимовляв Федір. — Дожився? Здибало тебе щастя, що не втрапиш, як і відкараскатись від нього? (Мирний, IV, 1955, 233); Не втрапив неборак вибрати добре пісню: вона ще більш завдала туги старій козацькій неньці.. Сіла сердешна мати кінець столу да так же то гірко почала плакати (П. Куліш, Вибр., 1969, 135); Тільки хай-но ворог встане, то й не втрапить де тікать! (Тич., II, 1947, 12).
Утра́пити зроби́ти по його́ (її́, їх) — зробити що-небудь відповідно до чийогось бажання, смаку, звичаю і т. ін. Наталя стиха скаржилася, що їй жити важко у княгині, скучно. Ніяк вона тій княгині не догодить, ніяк не втрапить зробити по її (Вас., II, 1959, 57).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 519.