УТРО́БА, и, ж.
1. Внутрішня частина живота тіла людини або тварини. [Альбіна:] Я кидала те хворе немовлятко для служби вірі, я його труїла своїм перегорілим молоком. Ой, я її [доньку] струїла ще в утробі своєю кров’ю (Л. Укр., III, 1952, 314); Як мати мріє про зачату у своїй утробі дитину, уявляючи її перед очима, так брати Річинські.. мріяли і уявляли собі той майбутній санаторій (Вільде, Сестри.., 1958, 41); Значний період свого розвитку тваринний організм проходить в утробі матері (Колг. енц., II, 1956, 413); Голуба акула — риба живородна. В її утробі розвивається 30-50 яєць, але на світ появляється лише кілька акуленят (Знання.., 9, 1970, 32).
2. заст. Живіт, черево взагалі. Вам тільки б латочку трави, Знайдете, наб’єте утроби — І ситі, і блаженні ви! (Зеров, Вибр., 1966, 422); — Мерзенний п’янице! — вигукнув він.. — Винним зелієм [зіллям] утробу свою услаждаєш [тішиш]? (Донч., III, 1956, 148); — Не подобає воїну, не учинивши подвигу.., утробу свою насищати (Баш, На землі.., 1957, 62).
&́9671; Ненаси́тна утро́ба: а) про ненажерливу людину або тварину; б) про того, кому важко чогось настачити. — Баби — це ж ненаситна утроба. Колись моя і на великдень у верзунах ходила. Справив їй святешні чоботи, так вона їх.. вже і в будень тягає (Стельмах, II, 1962, 21).
3. перен. Про внутрішній світ людини, її потаємні думки, почуття і т. ін. Яга, під пелену підкравшись, Гадюкой [гадюкою] в серце поповзла.., В Аматі рай собі найшла. В отравлену її утробу Наклала злості (Котл., І, 1952, 177); Бажання куці, та неситі й злі Дарма таїть їх немічна утроба (Дмит., В обіймах сонця, 1958, 73).
4. перен. Про внутрішню частину чого-небудь. Я чую, як гуде в диму земна утроба (Сос., I, 1957, 66); Вантажна машина.. проскочила повз нього і зупинилась, випускаючи з своєї утроби хрипле, простуджене гарчання (Жур., Звич. турботи, 1960, 3); Здавалося, пливун заманює їх все дальше й дальше, щоб навіки сховати [прохідників] в своїй слизькій холодній утробі (М. Ю. Тарн., Незр. горизонт, 1962, 232); Начиняє пароплавів утроби смертоносним вогнем капітал (Гонч., Вибр., 1959, 96).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 523.