УХВА́ЛЕНИЙ1, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до ухвали́ти1. Іванов, присвічуючи кишеньковим ліхтариком, читав сам собі текст відозви до всіх робітників міста Славгорода, щойно ухваленої на спільному засіданні партійного комітету та заводського партійного осередку (Головко, II, 1957, 617).
УХВА́ЛЕНИЙ2, а, е, заст. Дієпр. пас. мин. ч. до ухвали́ти2. — А в вашому ухваленому замку лишилась-но жонота [жіноцтво] сама (Стар., Облога.., 1961, 25); Усмішка надзвичайно красила її всю, робила її принаднішою од ухвалених вродливиць (Дн. Чайка, Тв., 1960, 44).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 526.