УХИЛЯ́ТИСЯ, я́юся, я́єшся, недок., УХИЛИ́ТИСЯ, я́люся, и́лишся і УХИЛЬНУ́ТИСЯ, ну́ся, не́шся, док., від кого — чого і без додатка.
1. Відступати, відхилятися, відскакувати тощо назад чи вбік від кого-, чого-небудь. Пробігає [Любов] біля Ореста, умисне чіпляє його вуалем [вуаллю]. Орест хоче затримати її, вона зручно ухиляється і збігає на веранду (Л. Укр., II, 1951, 62); Маруся висмикнула.. пужално й почала ним штурхати козака в спину, зганяючи його з санок. Той жартома ойкав, ухиляючись од дівочих штурханів (Добр., Очак. розмир, 1965, 207); Корабель ішов.. перевантажений до краю. А йому ж ще належить маневрувати в морі, відстрілюватись зенітками від літаків, ухилятись від ворожої торпеди (Кучер, Голод, 1961, 22); Гримнув, не пам’ятаючи себе, Гарасим і звів рушницю, щоб прикладом почастувати сина. Сидір ухилився і спішно подався в саму гущавину (Л. Янов., І, 1959, 355); Хоче [Іван] обняти її; Хвенька.. ухильнулася і, граючи очима, стала біля порога (Мирний, V, 1955, 244); Замигтівши дзигою, ухильнувсь [Яцько] від смертельного удару… (Крот., Сини.., 1948, 188).
2. від чого, перен. Намагатися не робити чого-небудь, не брати участі в чомусь, відсторонятися від чогось; уникати. Раїса виразно бачила, що він ухиляється од давніх бесід та суперечок (Коцюб., І, 1955, 329); [Данильченко:] Як ви думаєте, чому це вона, видимо, ухиляється від зустрічі зі мною? (Коч., II, 1956, 445); Вже двічі на слід банди натрапляв червоноармійський загін, але банда ухилялась від бою, рятуючись втечею (Цюпа, Три явори, 1958, 17); — Каргат нічого не розказав мені про себе. Дипломатично ухилився від цього (Шовк., Інженери, 1956, 26); Стояв перед ним не просто один з полонених, а той, що насмілився ухилитись від наказу (Коз., Гарячі руки, 1960, 71).
Ухиля́тися (ухили́тися) від [прямо́ї] ві́дповіді — навмисно не давати відповіді на запитання або говорити про щось інше. — Старшина Разуєв тричі бував у мене вдома, вечеряв. Я всіляко намагався вияснити його родовід, та Разуєв ухилявся від відповіді (Логв., Давні рани, 1961, 24); — І мені треба з Артемом побачитись. — Накоїв уже, мабуть, щось? — краючи хліб, глянув Юхим. — Та знаєте… — ухилилась од відповіді Докія Петрівна, — недарма ж і приказка є: малі діти — малий клопіт… (Головко, II, 1957, 249); — Чень, ви чули про мене щось погане? — Не зовсім, — ухилилась від прямої відповіді Оля (Гур., Новели, 1951, 101).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 527.