УЧЕ́НИЙ (ВЧЕ́НИЙ), а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до учи́ти. І руки ті, не учені до зброї, Що досі так довірливо одкриті Шукали тільки дружньої руки, Тепера зводяться від судороги, злості (Л. Укр., І, 1951, 108); Спершу дуже трудно було: молодий-таки, небувалий, не вчений як слід. Що ті три зими в школі (Головко, II, 1957, 404); Левко полегшено зітхає, з вдячністю дивиться на Вараву, не знаючи, як і вклонитися йому: на це парубок не дуже вчений (Стельмах, І, 1962, 79); // у́чено, безос. присудк. сл. Перше говорив [пан], що й хати нові поставлю у три віконця, а потім — то й старі розвалились! Може, його на добре й учено, та, мабуть, панську істоту не переробиш! (Вовчок, І, 1955, 66).
УЧЕ́НИЙ (ВЧЕ́НИЙ), а, е.
1. Який має широкі й глибокі знання взагалі або в якій-небудь галузі науки. Є на світі багато учених людей, а поетів мало. Треба мати талан (Коцюб., III, 1956, 277); Дорошенко і сам захопився роботою експедиції, брався часом за те, що зовсім не входило в обов’язки капітана. «Давно вже щось ми не тралили», — скаже вченому своєму другові — начальникові експедиції, і коли той накаже класти судно в дрейф і спускати прилади в глибину океану, Дорошенко сам стає до лебідки (Гончар, Тронка, 1963, 198); Нічого не пошкодувало село для знатної доярки та її не менш відомої дочки, для дорогого зятя — інженера, людини вченої і роботящої (Дмит., Наречена, 1959, 198); Мар’янові хочеться схлипнути від цієї людської ласки, яку має від ученої людини (Стельмах, І, 1962, 30); // Який одержав спеціальні знання, пройшов спеціальну виучку. [Пастух:] Тюрма для божевільних! Добра штучка! Се вигадав один учений лікар і написав про те грубезну книгу, а наш король йому дав надгороду (Л. Укр., II, 1951, 202); Та трапеза з звичайних страв, Не з тих, що вчений кухар повимислює Про ласого господаря (Зеров, Вибр., 1966, 383); // розм. Який учився; освічений. — Я вже не знаю, що далі й буде на світі. Які тепер парубки стали! Ой господи! Вони, бач, вчені, в школі вчились (Н.-Лев., VI, 1966, 361); — Я, бідний, невчений пастух, та обстав сильно за громадою. А що би то було, якби я був учений та й маючий господар (Март., Тв., 1954, 180); // Дресирований, навчений (про тварин). Чи нема ж собак учених? Або коней, що рахують, Мов купці? (Л. Укр., IV, 1954, 144); З далекого краю привезли полковникові вченого ведмедя на цепу (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 29).
2. у знач. ім. уче́ний, ного, ч. Висококваліфікований фахівець з якої-небудь галузі науки. — Як захоче молодь ще й далі навчатись, то задля цього заведена при школі вища установа, де справжні учені розповідають дрібніше й докладніше про всячину (Мирний, IV, 1955, 328); Навіть за часів чорної реакції не можна було погасити полум’я правди, що палало в трудах Сєченова, Павлова, Менделєєва, Тімірязєва, і імена цих і інших учених супроти волі царських сатрапів стали гордістю світової науки (Рильський, IX, 1962, 149); — Може, ти й сам з чумаків? — Та знаю, почому хліб і сіль. — Оце добре, оце добре! — зрадів учений. — А чумацьких пісень багато знаєш? (Стельмах, І, 1962, 49); Вчений опублікував результати своїх дослідів (Вол., Озеро.., 1959, 53); Сучасний вчений —це людина з широким колом інтересів, людина великої ерудиції і культури, комуністичної моралі, умілий організатор, справжній вихователь молодої наукової зміни (Вісник АН, 12, 1975, 8).
3. Пов’язаний з наукою (у 1,2 знач.). З 1892 р. удалось мені якось вступити на урядову службу до «ученої філоксерної» комісії, що вела боротьбу з філоксерою на Бессарабії (Коцюб., III, 1956, 281); Молодий Вахушті брав активну участь у різних вчених і учбових комісіях і в державних справах (Видатні вітч. геогр.., 1954, 24); // Який присвоюється за успішну науково-дослідну або педагогічну роботу. Учений ступінь кандидата філологічних наук; Учений ступінь доктора медичних наук; Учене звання професора; // Який керує науковою діяльністю, організовує наукову діяльність. [Вася:] Та я ж говорю про вченого секретаря. Ми настоюємо, щоб у цьому питанні була зважена громадська думка інституту (Мик., І, 1957, 357); Після голосування вченої ради по останній піднесено висловленій фразі молодої жінки в залі вибухнули дружні аплодисменти (Ле, Право.., 1957, 10); // розм. Серйозний, складний за змістом; який характеризується ученістю або претендує на ученість. — Я думала, що ви привезете новинки з світу вищого, з світу науки. Може, там вийшла яка нова вчена цікава книжка, абощо? (Н.-Лев., VI, 1966, 63); Статистик.. всіляко набивається на вчену розмову з учителем (Стельмах, І, 1962, 329).
&́9671; Уче́не сло́во див. сло́во.
4. розм. Який має досвід у чому-небудь, який зазнав покарання; провчений. — Ох, хлопче, — предостерігали [перестерігали] його учені дворові, —говори, та не договорися (Мирний, IV, 1955, 169).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 532.