УЧЕПИ́ТИ (ВЧЕПИ́ТИ), еплю́, е́пиш; мн. уче́плять; док., перех., розм.
1. Повісити, прикріпивши за що-небудь. — Виростеш, Мартинку, козаком станеш. Таку хіба шаблю вчепиш до бока! Наливайкову, побратимську… (Ле, Побратими, 1954, 3); — Я бідона вчепив за мотузку (Кучер, Чорноморці, 1956, 121); Любаша видала цементне тісто у залізну діжу, Яків учепив ту діжу до гака (Вол., Озеро.., 1959, 6); // Прикріпити до чого-небудь шпилькою і т. ін. Солдат повернувся додому,.. зірку вчепив на кашкета дитині і став до роботи по тому (Голов., Поезії, 1955, 143).
2. Торкнути кого-, що-небудь під час руху. Одна зірка зірвалась і покотилась так низько над Ларьком, що він аж прищулився, щоб по щоці не вчепила (Вас., І, 1959, 107).
&́9671; Щось учепи́ло кого — хтось де-небудь затримався, застряг. [Лев (До Лукаша)] А тут іще й тебе щось учепило, — кричу, гукаю, кличу — хоч ти згинь! і де ти длявся? (Л. Укр., III, 1952, 209).Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 533.