УШКА́Л, а, ч., заст. Річковий розбійник. То не верби луговії зашуміли, як безбожнії ушкали налетіли, Хведора Безрідного, отамана курінного, постріляли, порубали (Сл. Гр.); Верига нарешті вперся спиною в рублену стіну. На нього наступало троє ушкалів з шаблями (Панч, Гомон. Україна, 1954, 132).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 541.