ФА́ЙНО, діал.
1. Присл. до фа́йний. — Але ж бо ти файно виглядаєш! (Фр., IV, 1950, 9); — Файно голосить… — кивали головами старі сусідки (Коцюб., II, 1955, 352).
Фа́йно дя́кувати — щиро, вельми дякувати. Я вам дуже файно дякую за лист (Стеф., III, 1954, 88).
2. у знач. присудк. сл. Гарно, приємно. Ледве чутно, як бідний хлоп коло хати у трембіту трембітає, так файно кругом і тихо (Ю. Янов., І, 1954, 36); — Поприсідай разів із сто! Помахай руками, і стане файно, тепло, як у жнива, — порадив посміхаючись Роман (Автом., Так народж. зорі, 1960, 211).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 551.