ФАСА́Д, у, ч. 1. Зовнішній, лицьовий бік будівлі, що звичайно виходить на вулицю. Церква без бань, подовжаста,.. на фасаді піднімається дзвіничка оригінальної архітектури (Н.-Лев., II, 1956, 401); Сонце б’є у вікна будинків, де попід самими дахами на оздоблених барвистою керамікою фасадах виноград зелений в’ється і золотисті соняшники цвітуть, як живі! (Гончар, II, 1959, 175); Фасад крамниці з двома великими загратованими вікнами виходив на головну вулицю (Кучер, Трудна любов, 1960, 443); // Кожен із зовнішніх боків будівлі. Зовнішнє оформлення храму визначали техніка кладки й декоративні прийоми оздоблення фасадів (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 515); Боковий фасад будинку, 2. спец. Вертикальна проекція об’єкта.
3. перен., ірон. Про обличчя, вигляд людини спереду. [Горлов:] У вояки фасад міняють не роки, а багнет, куля, осколок (Корн., II, 1955, 14); — Бодай ця мавпа була хоч з фасаду гарна, а то чистісінько чорногуз: ніжки, немов ті дві тички, сама як з хреста знята (Гашек, Пригоди.. Швейка, перекл. Масляка, 1958, 433).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 567.